Нещодавно працівники управління державної служби боротьби з економічними злочинами міліцейського главку Київщини затримали 41-річного старшого інспектора комунального підприємства Ірпінської міської ради та 45-річного інспектора цього ж КП. Комунальщики вимагали та отримали від громадянина 3500 гривень за не притягнення останнього до адміністративної відповідальності за здійснення торговельної діяльності без спеціального дозволу на території міста.

Як виявилося, такий випадок не одиничний. На даний час правоохоронці проводять перевірки ще за двома аналогічними заявами приватних підприємців Ірпеня. Люди розповідають, що за можливість торгувати їм доводилося сплачувати по 500 гривень на місяць. Якщо ж підприємець мав кілька торговельних місць, ціна збільшувалася прямопропорційно.

За даним фактом місцева прокуратура порушила кримінальну справу за ч.3 ст.368 Кримінального кодексу України (одержання хабара). Відносно службовців обрано запобіжний захід — підписка про не виїзд. Чоловікам загрожує від п’яти до десяти років позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.

Юлія Сінчак, ВЗГ ГУМВС України в Київській області

Чергову нараду 16 березня з службами виконкому та забудовниками, міський очільник Ірпеня почав, як завше емоційно, але не оригінально: — ,, Закон не виконується! 600 дітей не може потрапити в садочок. Ні копієчки немає, щоб ремонтувати медичне устаткування.

Практично закінчилась питна вода і не вирішено питання водовідведення, тому що Київ піднімає тарифи. Не вистачає 17 млн. грн. для виплати зарплати бюджетникам. 26 березня губернатору( з яких пір ми губернія?) треба прозвітувати скільки створено робочих місць, скільки побудовано дитячих садочків, створено додатково шкільних місць – тенденція народжуваності збільшується. Сьогодні напруга з газом, електроенергією, каналізацією та дорогами… Я хочу порадитись, можливо, сьогодні і не приймемо ніяких рішень,’’ — завершив голова міськради.

Ну що ж, на ці наївні, розраховані на дурнів, запитання «вічного керівника» ми можемо дати деякі відповіді.
Грошей катма, тому що ХТОСЬ, не вельмишановний, разом зі своїми прихвоснями, їх покрали!
Не будемо повторюватися і нагадувати про роздані «своїм» сотні гектарів земель.

У 2011 році в бюджет міста, від пайової участі забудовників, при зданих 51 тисячі квадратних метрів житла, надійшло лише 2858 тис. грн. при розрахунку 7млн.
В нинішньому році, на «подарованих» громадських землях, мають звести вже 60 тисяч метрів житла. Але договір на пайову участь складено тільки на 1 млн. грн. при розрахунку 8.5 млн. грн.

До того ж, дві третини забудовників не мають технічних умов, але будуються, на думку ,, всевідаючих’’ людей, під прикриттям міського голови.

А це також не малі кошти, які «пролітають» повз міську касу. Жодному забудовнику не надавались технічні умови для свердловин. А звідси і проблеми з водою, адже ж громадський водогін не «гумовий» і вже не витримує такої кількості «халявників».

А ще тому немає грошей, що левова частка тих копійок, які всупереч старанню місцевої влади, потрапляють у бюджет, іде на утримання бюрократичного апарату. За минулий рік, cередньомісячна виплата кожному із 178 міських чиновників, склала 6 тисяч гривень. Це на 35% більше ніж у попередньому році. І, навіть не сумнівайтеся, без жодних затримок. Це у два з половиною рази більше ніж отримують лікарі і вчителі – чим не райське життя за сприяння у розвалі і знищенні багатостраждального міського господарства. Для порівняння: вартість дитячого харчування за рік, не зважаючи на галопуючу інфляцію, збільшилася лише на 17%.,і то лише на папері, тому що на справді і того немає.

Так що, пане голово, якщо ще не будете знати де взяти гроші, ви, без зайвої скромності, звертайтеся до нас. Ми з радістю підкажемо куди поділися гроші.

Пресова служба ІМО ВО «Свобода».

Як ви думаєте, чого може не вистачати для повного щастя, прославленому в боях з жінками, широковідомому у вузьких колах депутату – регіоналу, ректору Ірпінської податкової академії Мельнику?
Хтось може скаже – пташиного молока. А от і не вгадали. Цього добра у нього, кажуть, як блох на безпритульному Рябку.

Льодового стадіону!

За часів панщини в Україні тодішні «круті пацани» хизувалися один поперед одним кріпацькими театрами. Вже в новітній історії — власними футбольними клубами.

А тепер, подейкують, нова «струя» – кишенькові хокейні команди.

Ніби то, під цю свою забавку Мельник вже й жменю державних грошей «вибив». Але де взяти землі під будівництво, коли вже все вкрадено?

Відповідь знайшла постійна депутатська комісія Ірпінської міської ради із земельних відносин, яку, за дивним збігом обставин, очолює сестра того ж Мельника. За її рекомендацією 0,6 га. землі за адресою Північна 79-Г вирішили забрати у ТОВ "Ірпіньбуд", яке орендувало її у Комунального підприємства "Ірпіньжитлоінвестбуд" і передати Податковій Академії.

Сказано – зроблено, про що свідчать наявні у нас документи. Ну то й що, спитаєте ви, а яка кому різниця, хто це вкрав, все одно громаді не дістанеться. Чекайте – найсмішніше попереду!
Буквально через день після історичного рішення, міський голова з «розпачем» повідомив, що то ще не все. ТОВ "Ірпіньбуд", за понесені збитки, вимагає 5 земельних ділянок для будівництва автозаправок вздовж нової дороги. І, мовляв, ніде не дінешся – потрібно давати.

Звісно що потрібно, але обізнані люди кажуть, що основним натхненником цієї «льодової афери» виступає сама екс-секретар міськради, відома попередньою звитягою на ниві розкрадання громадської землі, Олійнич О.Р., а з ТОВ "Ірпіньбуд" «стирчать» вуха її улюбленого зятя.
І хоча офіційно рішення ще не прийнято, а обабіч дороги вже подекуди почали готувати будівельні майданчики. От і повір, що це не була заздалегідь спланована афера. І жодне законодавство, разом з відсутністю генплану, навряд чи стануть їй на заваді. Закон – тайга, прокурор – медвідь!

А висновок знову невтішний. Всі отримають своє, крім, звісно, міської громади і міського бюджету, який знову «пролітає» повз касу, як фанера над Парижем.
Хоча вистав цих 5 ділянок на аукціон і на зарплату вчителям та лікарям назбирали б.
Володимир Маяківський.

Найшовсь таки один козак
Із міліона свинопасів….
Т. Шевченко, «Юродивий»

Якось потрапила мені до рук газета «Західне передмістя Києва»(№6(8) вiд 9 березня 2012 року).
Такі десятками з'являються перед виборами і благополучно зникають після. Так от – уже почалося! І чим ближче до осені, тим палкіше нас «любитимуть» з екранів телевізорів, зі шпальт газет і газеток, щоб переконати, що саме ВІН найдостойніший отримати те «найдорожче», що з'являється у кожного з нас раз на певну кількість років – право поставити «пташку» перед чиїмось прізвищем у виборчому бюлетені.
Ну а для цього годяться будь які засоби. Так би мовити, хто на що вчився, а у більшості випадків – на що так і не вивчився.

От і натхненник і меценат ( про це повідомляють численні «біг морди» по всьому Ірпеню) цього видання, розпочав полювання за нашими голосами. І чи сам додумався, чи напоумив хто – вирішив не розмінюватися, а почати з переоцінки постаті Шевченка. Мовляв, вибачайте Григоровичу, можливо ви й заслуговуєте на те, що про вас говорять, але я іншої думки, хоч не читав, бо поезія справа нудна і некорисна. Та й не зрозуміла. Я так нічого не второпав, бо і не пробував, і сину своєму навіть спробувати не дам – зайве це йому. Ну що ж, батькові видніше, адже ж гени не воші – їх пальцями не передушиш.
Гидко і сумно, коли свою убогість, невігластво і ницість навіть не намагаються приховати, а навпаки виставляють на широкий загал, сподіваючись на цьому ще й «балів» заробити, хоча з усього Кобзаря, в кращому випадку, зможуть пригадати два перших рядки із Заповіту.
Та й доводити такому щось – лише перли перед свинями метати. Хіба що таким методом, як його попереднику Бузині. Сам бачив, як тому у прямому ефірі Інтера пику товкли. Але ми, на відміну від них, люди інтелігентні і до такого не опустимося. Я про інше.

Інакше як ерою свинопасів те, що діється сьогодні на оспіваній Шевченком землі, годі й назвати. Старші і багатші свинопаси заполонили Верховну Раду та Уряд, трохи менші осіли в областях і районах а їхні підпаски тарганами порозповзалися у всі закутки, де можна бодай крихту поцупити з громадського столу. Ну а вже коли цих «крихт» назбирається на кілька купок грошових знаків тієї держави, яка явила світу "…Вашингтона з новим та праведним законом", починають мудрувати, як переповзти вище.

Значне зростання у нашій державі обов’язкових ритуальних танців, що передують масовій міграції свинопасів, називається виборами.
Так що будьте пильними.

Свинопаси активізувалися!

Володимир Маяківський.

Вівторок 21 лютого, був днем засідання найбільш «ласої» комісії Ірпіньміськради- земельної.

Чому найбільш «ласої» і чим там є поласувати, спитає допитливий читач?

Це питання я поставив собі ще на початку VI депутатської каденції, коли формувався персональний склад депутатських комісій Ірпіньміськради.

Було цікаво, що ж спонукало народних обранців так несамовито «змагатись» за потрапляння саме до земельної комісії?

Невже там чимось «намазано» або кимсь «підмазано» ..?

Тож коли процедура відбору в комісію найбільш достойних, фахових представників народних обранців перетворився на «підкилимні» домовленості, а ймовірніше на банальну торгівлю правом бути членом комісії, я зрозумів що щось ласе, «наркотичне» і невідворотно привабливе в цій комісії мабуть таки є!

Недарма ж на початку формування Ірпіньміськради в недалекому 2010 році декілька перших кандидатур секретаря міськради були «провалені», не без допомоги майбутніх кандидатів на членство у впливових (розумій — грошовитих) комісіях Ірпіньміськради.
Які ймовірно, в такий спосіб, намагались показати «модератору» Ірпіньміськради, депутату – регіоналу Петру Мельнику свою значимість. Тож «співаючий» ректор таки мусив з цим рахуватись, та дав дозвіл на введення в «грошовиті» комісії «неслухняних однопартійців».

Власне сама назва комісії, на перший погляд, не викликає жодних натяків на свою «особливість»:
КОМІСІЯ ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН, ЛІСОВИХ ТА ПРИРОДООХОРОННИХ ПИТАНЬ!
А значить читач розуміє, що це має бути таке собі об’єднання фахівців, яке повинно стежити за прозорістю та оптимізацією земельних відносин, лісових та природоохоронних питань Приірпіння.

Та чи так все насправді?

Приведу персональний склад земельної комісії:

Голова комісії: Мельник Олена Володимирівна, Партія регіонів.
Заступник голови комісії: Власюк Марина Ігорівна, партія «Удар».
Секретар комісії: Гачков Андрій Миколайович, Партія регіонів.
Члени комісії:
Гульчак Володимир Петрович, Партія регіонів.
Пєший Валерій Анатолійович, партія «Батьківщина».
Дем'янко Василь Іванович, Партія регіонів.
Король Петро Юліанович, Партія регіонів.
Олійнич Ольга Романівна, Партія регіонів.

Як бачите представництво «голубої команди» Петра Володимировича Мельника тут найбільше.
Також в цю комісію, додатковим восьмим членом, відправлено( мабуть на «виправлення») одіозну Ольгу Романівну Олійнич – «великого фахівця» в земельних, лісових та природоохоронних питаннях!

Це саме та Ольга Олійнич, яка після земельної афери з Парком Героїв, та втрати крісла Секретаря Ірпіньміськради, напевно потребувала морального відновлення в такому собі «реабілітаційному центрі» під солодкою назвою «земельна комісія»!!!

www.umoloda.kiev.ua/number/1971/200/70125/

Не буду переповідати весь хід засідання, хоча в умілих руках Спілберга, або радше Твентіна Тарантіно такого роду сюжети стають реальними претендентами на «Золоту пальмову гілку», або навіть на «Оскар», та виділю тільки основні моменти варті на увагу небайдужого та думаючого читача.

Початок роботи комісії відтерміновувався з десятої ранку до непристойних «без чогось дванадцять».

Половина складу комісії очікувала на голову комісії, яка дивно відреагувавши на моє прохання ознайомитись принаймні з порядком денним засідання, несподівано зникла у владних коридорах Ірпіньміськвиконкому.

Пересічні ж ірпінці, що мали намір бути присутніми на засіданні комісії, в залу засідання допущені не були та напружено очікували в коридорі.
В повітрі невловимо відчувалось наближення буревію. Це було «написано» на обличчях деяких депутатів, та в помітно знервованих діях секретаря комісії, що час від часу вибігав з зали засідання та дзвонив по телефону.

Трохи знизив «градус напруженого очікування» несподівано завітавший Секретар Ради пан Білецький.
Можливо тільки в цей день відомий «матюгальник» та дебошир(це той що напередодні підтвердив відомий вислів: що «матючинням він не лається, бо він на ньому розмовляє» ) випромінював особливо позитивні емоції, а значить присутнім пощастило не потрапити під «крепкоє словцо» офіцера податкової міліції!

kotsubynske.org/news/dikunstvo_v_stinakh_irpinskoji_miskradi/2012-02-17-1039

Обцілувавши всіх присутніх членів комісії чоловічої статі, але підозріло при цьому проігнорувавши єдину присутню жінку з відділу архітектури Світлану Володимирівну, ірпінський «Містер Чемність» був здивований відсутністю порядку денного та матеріалів для розгляду. Зазначивши при цьому, що можливість забезпечення присутніх необхідним матеріалом у Ірпіньміськради є!

Наперед скажу, що повний пакет необхідних для розгляду документів я бачив тільки у Голови комісії, Секретаря та доповідачів(спеціалістів архітектури та земресурсів)! Всим іншим так не пощастило!
Навіть у Заступника Голови комісії «ударівки» Марини Власюк матеріалів для розгляду не було.

Близько дванадцятої години по полудню прийшла Голова комісії та «підтягнулись» спізнілі.
Питання які виносились на розгляд озвучували спеціалісти відділів архітектури та земресурсів Ірпіньміськради.

Для пересічного громадянина зрозуміти суть питання не виявляється можливим, мені навіть здалось що і більшість членів комісії не завжди розуміла про що йшла мова.

Складалось враження що керівники комісії винайшли для себе нову мову спілкування (земельну феню) яка базується на недомовках, натяках та жестах. А привілей володіти цим видом спілкування належить тільки обраним для «таємної місії» депутатам, та і то не всім.

Але палиця, як відомо має два кінці, тож втаємничивши інформацію від загалу, «шифрувальники» несвідомо «інфікували вірусом недовіри» інших членів земельної комісії. А значить конфлікти та непорозуміння між депутатами неминучі.

Підтвердженням цьому стало завершення засідання земельної комісії, коли чемні (на вигляд) і поважні ( за чутками) депутати чоловічої статі «зійшлись в двобої» за право забудовувати Ірпінську землю!

Аргументи та докази, виголошені на «веліком і магучем крепком словце» змусили присутніх згадати теорію Дарвіна про походження людини: «от нижестоящей животной формы», та мимоволі перенесли слухачів в «передпокої» пана Білецького, в момент його найвищого апофеозу як «Глашатая» секретаріату Ірпіньміськради.

В запалі ж суперечки було виголошено те про що не прийнято казати вголос – відкрилось, хто ж насправді стоїть за утаємниченими забудовниками які так вправно знищують останні зелені зони
Приірпіння.

«Депутатський слід» був очевидний.

І нехай шановний читач не звинувачує мене в упередженості, бо тільки наївний може повірити в незаангажованість тих хто приймає рішення в земельній комісії Ірпеня.

Адже недаремно кількість депутатів-забудовників, або причетних до так званого «містобудування», в Приірпінні виросла в арифметичній прогресії, і це незважаючи на тотальну кризу в будівельній галузі.

Кінцівка цього «театру абсурду» була типовою для часів бандитської доби 90-х., коли незадоволені опоненти обіцяли «уаргументувати» один одного до повного знищення!
Це в чергове підтверджує тезу: «що в бізнесі немає друзів а є виключно фінансові інтереси».

Шкода тільки що місця для захисту інтересів виборців в «земельних розборах» депутатів немає. А для більшості депутатів Ірпіньміськради шляхетне поняття «служіння народу» підмінене на постулат: «спочатку собі а іншим – що залишиться».

Тож, так і не задовільнивши «апетити» всіх бажаючих, народні обранці розійшлись — ймовірно готувати «вендету».

А значить війна забудовників неминуча?

Моє ж прохання надати мені(представнику депутатської фракції Київоблради) для ознайомлення матеріали що виносились на розгляд земельної комісії, Мельник Олена Володимирівна проігнорувала, мотивуючи тим що ПОРЯДОК ДЕННИЙ ФОРМУЄТЬСЯ В ПРОЦЕСІ ЗАСІДАННЯ, та порадила звернутись письмово з таким клопотанням через секретаріат!

Ось таким цікавим та насиченим виявився буденний робочий день земельної комісії. І це тільки один день «депутатського служіння», а скільки їх вже відбулось, та скільки ще буде ..!

Ігор Домбровський
помічник народного депутата.
Київська обласна рада.
Фракція ВО «СВОБОДА».

24 листопада 2011 року до порядку денного 12 сесії Київської обласної ради було включено запит члена фракції Всеукраїнського об'єднання «Свобода» Андрія Мохника щодо невиплат пенсій соціально незахищеним верствам населення та необхідності покарання винних у цьому осіб.

Провладна більшість у складі ПР та «Сильної України» зухвало проголосувала проти проведення перевірки фактів невиконання судових рішень посадовцями Пенсійного фонду щодо перерахунків і виплат пенсій чорнобильцям. Також провладна більшість відмовилася вимагати застосування невідкладних заходів прокурорського реагування, спрямованих на усунення порушень конституційних прав чорнобильців.

Наводимо повністю текст депутатського запиту Андрія Мохника:

«28 лютого 1991 року Верховна Рада України ухвалила Закон України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“, яким встановила чіткий перелік пільг, компенсацій та інших державних соціальних гарантій потерпілим внаслідок аварії на ЧАЕС, зокрема, інвалідам-чорнобильцям, ліквідаторам, евакуйованим із зони відчуження та іншим. Посилаючись на брак коштів, Кабінет Міністрів України Постановою № 836 від 26 липня 1996 року „Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“, істотно урізав компенсації та пільги для чорнобильців.

Конституційний Суд України своїми Рішеннями неодноразово визнавав положення нормативних актів, ухвалених Верховною Радою та Кабінетом Міністрів України щодо зупинення або обмеження пільг, компенсацій та інших соціальних гарантій, такими, що не відповідають Конституції України. Це, зокрема, Рішення Конституційного Суду від 20 березня 2002 року (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій), від 17 березня 2004 року (справа про соціальний захист військовослужбовців та працівників правоохоронних органів), від 1 грудня 2004 року (справа про зупинення дії або обмеження пільг, компенсацій і гарантій), від 11 жовтня 2005 року (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання), від 9 липня 2007 р. (справа про соціальні гарантії громадян) тощо.

Оскільки держава в особі вищого органу виконавчої влади відмовилась від своїх соціальних зобов'язань, громадяни, постраждалі внаслідок Чорнобильської катастрофи, почали активно відстоювати свої права в судах. Для багатьох чорнобильців результатом затяжної кількарічної судової тяганини стали судові рішення про нарахування пенсій у розмірах, що гарантувалися українським законодавством. Зазначені рішення набрали законної сили і управління Пенсійного фонду не лише нарахували, але й почали виплачувати зазначені пенсії.

Центральна влада недовго „терпіла“ таку незалежність судів. З приходом до влади Януковича рішення українських судів щодо чорнобильських пенсій було брутально розтоптано. Замість реформи системи соціального забезпечення, „регіональні“ „оптимізатори“ пішли шляхом свавільного нехтування будь-якими соціальними зобов'язаннями держави перед українцями.

Уряд Азарова-Тігіпка-Табачніка ухвалив Постанову № 745 від 6 липня 2011 року „Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету“, якою в рази зменшив гарантовані державою компенсації, пенсії та інші виплати для чорнобильців. Більше того, Міністерство соціальної політики України листом № 9391/0/14‑11/039 від 20.09.2011 року заборонило Пенсійному фонду України та головним управлінням Пенсійному фонду України в Автономній Республіці Крим, обласним, в містах Києві та Севастополі проводити перерахунки і виплати пенсій чорнобильцям на підставі рішень судів.

Очевидно, зазначені дії посадових осіб Міністерства соціальної політики України та Пенсійного фонду України, зокрема, й Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, спрямовані на умисне невиконання судових рішень або перешкоджання їх виконанню, за що ст. 382 Кримінального кодексу України встановлено кримінальну відповідальність.

Інформацію щодо умисного невиконання судових рішень, а також щодо перешкоджання їх виконанню надали під час прийому виборців чорнобильці Київщини, зокрема, заступник голови Фонду інвалідів Чорнобиля Києва і Київської області Анатолій Торченко (детальнішу інформацію можна знайти на сайті „Лига. Новини“ за адресою – news.liga.net/interview/politics/563704-aktivist_aktsiy_chernobyltsev_lyudi_oshaleli_ot_nevypolneniya_zakonov.htm).

Враховуючи викладене, з метою захисту конституційних прав чорнобильців Київщини та їхнього соціального захисту, прошу:

1. провести перевірку фактів невиконання судових рішень посадовими та службовими особами Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо перерахунків і виплат пенсій чорнобильцям, а також фактів перешкоджання виконанню цих рішень, ухвалених на підставі Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“;

2. вжити невідкладні заходи прокурорського реагування, спрямовані на усунення порушень конституційних прав чорнобильців;

3. притягнути осіб, винних у зазначених у цьому запиті правопорушеннях, до встановленої законом відповідальності».

Довідка: Зі 148 депутатів Київської облради 112 входять до провладної більшості(сумновідома «захисниця лісу» Наталія Семко також).

Прес-служба Ірпінської міської організації ВО «Свобода»

Осінь завжди приносить смуток в серця багатьох людей, бо це пора року коли треба робити висновки, звітувати про зроблене, або виправдовуватись та відповідати за втрачене.
Але з іншого боку це і обнадійлива пора року, коли виправляються помилки та закладаються підвалини майбутнього успіху.

Так сталось, що цей осінній період співпав з фінішом річного «гарування» у владі «нової» команди ірпінських служителів народу. А значить прийшов час надати звіт Ірпінській Громаді.
Нагадаю, що 30 жовтня минув рік з дня останніх виборів до місцевих рад. Згідно статті 16 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад», депутати місцевих рад один раз на рік зобов’язані звітувати про свою роботу перед виборцями.

Але чи обов’язково чекати на зустріч з депутатом, щоб оцінити результати діяльності влади, адже хто має очі той завжди побачить, а хто має вуха той почує.
Після минулої депутатської каденції «ефективних менеджерів», Ірпінська Громада з перших днів роботи нової VI каденції, проявляє великий інтерес до роботи депутатів.

Громада не забула передвиборчі обіцянки неймовірного чуда, надані кандидатами.

Громада пам’ятає і про зухвалі обіцянки депутата Верховної Ради України Петра Мельника та сформованої ним «легітимної» більшості із членів Партії Регіонів, підсиленої пристосуванцями з інших політичних сил, щодо наведення порядку в Приірпінні.

Не зайве нагадати мешканцям Приірпіння про обіцянки щодо проведення інвентаризації території Ірпінського регіону, повернення незаконно розданих земель та накладання мораторію на будь-які відчуження до затвердження нового Генерального плану розвитку міста.

Але чуда не сталось.

Натомість ми бачимо постійні підкилимні міжкланові «розбірки» за право контролювати та розпоряджатись ірпінською землею.
А непрозорість, та намагання за будь-яку ціну «припасти до владної ночви », вже призвело до серії гучних скандалів та «добровільних» відставок провладних посадовців.
Але добре організована «владна машина для визискування власної вигоди», і не думає сповільнювати темпи «ефективного» керування Приірпінням.
Переформатувавши силові агрегати(депутатські комісії) «владної машини», ірпінські служителі народу, напевне, знову заходились закладати підвалини свого майбутнього благополуччя.

Думаю мало хто буде сперечатись, що влада псує більшість людей, а абсолютна влада псує абсолютно. Але навіть незначна влада легко паморочить дурні голови. І як однаково небезпечно божевільному давати в руки меч, так і безчесному надавати владу.

А що ж виборці, спитаєте ви? А виборці, як і в минулу каденцію, починають відчувати себе обдуреними.
Кількість протестних акцій зростає не тільки в межах країни. Ірпінці також не збираються терпіти наругу від так званої «голубої» команди.

Підтвердженням тому є довготривала боротьба Коцюбинської Громади проти знищення реліктового Коцюбинського лісу, віялові акції протестів Ірпінської та Ворзельської Громад проти прихованого знищення лісово-паркових зон Приірпіння.

Резонансний «лісовий дерибан» в Парку Героїв, нічому не навчив Ірпінську владу. Тож коли Ірпінські очільники взялись за Парк Відпочинку, що межує з вулицями Жовтнева, Н.Рибака та Радянська, терпець мешканців міста урвався.

Доведені до відчаю мешканці Приірпіння, цього разу, вимушені були пікетувати сесію Ірпінської міської ради, що проходила 15 листопада 2011 року.


Пікетування було організоване ІР ГО «Самозахист» та групою активістів що опікуються лісопарковими зонами м. Ірпінь. До протестуючих приєдналися представники ГО «Правиця», ГО «За Батьківщину» та інші небайдужі громадяни не тільки міста Ірпінь. Тут були представники Громад Бучі, Коцюбинського, Ворзеля, Романівки та Гостомеля.

Хочу віддати належне міському голові м. Ірпінь.
Володимир Скаржинський таки вийшов до мітингувальників.


Якщо точно, то таких виходів було два. Не можу стверджувати, що міський мер все ж дослухається до вимог Громади, але не враховувати зростання незадоволення неефективною роботою міської влади було б не розумно.

Красномовні банери та виступи мітингувальників тільки підтвердили серйозність намірів представників Ірпінської Громади щодо відстоювання своїх прав. Напевне саме тому і не відбулося порозуміння між міським головою та протестуючими на майдані перед міськвиконкомом.


Представники мітингуючих зачитали звернення до депутатів Ірпінської міської ради де виклали свої вимоги та надали конкретні депутатські накази депутатському корпусу.



На привеликий жаль жоден депутат від будь-якої політичної сили, а також мажоритарно обрані депутати, не вийшли до протестувальників. Я не враховую тих депутатів які супроводжували короткі відвідини протестувальників паном Скаржинським, та намагались скоріше сподобатись меру ніж почути своїх виборців.


Звернення громадян було передано в сесійну залу, де було зачитано та підтримано єдиним депутатом Ірпінської міської ради паном Мельничуком Богданом, представником ВО «Свобода».



Інші депутати, в тому числі і опозиційні, звернення Громади Приірпіння проігнорували.


Та все ж Громада очікує отримати відповідь на свої питання, що і буде найкращим звітом за проведену протягом року депутатську роботу.

Домбровський Ігор
ІР ГО «Самозахист», м.Ірпінь

"І повіє новий вогонь з Холодного Яру"
(Т.Шевченко )

17 квітня 2011 року, з ініціативи Ірпінської міської організація ВО «Свобода», з Ірпеня, двома автобусами, представники Приірпіння (Ірпінь, Буча, Гостомель, Ворзель, Коцюбинське) вирушили до с.Мельники, що на Черкащині, для вшанування Головного отамана Холодного Яру – Василя Чучупаки та його побратимів.

17-й рік поспіль Історичний клуб “Холодний Яр” проводить меморіальні заходи в Холодному Яру, але такого інтересу до цієї події ще не було. В минулі роки кількість учасників урочистостей уже не раз сягала тисячі й більше осіб, і все ж урочистості нагадували більше родинні вшанування, а 17 квітня 2011 р. людські потоки просто розтрощили дамбу недоброзичливості керівників Черкаської обласної та Чигиринської районної колоніальних адміністрацій, і могутньо прорвалися на святу землю Холодноярщини. “Щось пороблено людям, – сказав напередодні Романові Ковалю художній керівник хору “Заграва” Володимир Голубничий, – всі хочуть до Холодного Яру – хоч плач”. Непереливки було працівникові СБУ, який отримав завдання переписувати номери автомобілів! Напевно понад тисячу номерів автобусів і автівок мусив занотувати цей добросовісний хлопець, щоб поставити їхніх власників на облік спецслужб.

Урочистості-вшанування борців за волю України в часи легендарного антибільшовицького повстання у 20-х роках пройшли у селах Мельники та Кресельці, що на Черкащині, біля могили Головного отамана Холодного Яру Василя Чучупаки та на місці його останнього бою поруч з меморіалом холодноярським героям. Пісні визвольних змагань виконали хор «Заграва» та кобзар Тарас Силенко. Протоієрей УПЦ Київського Патріархату відслужив панахиду за всіма отаманами, яких козаки-холодноярці нарекли грізним псевдонімом «Чорний ворон». Присутні також мали змогу переглянути масштабну реконструкцію бою холодноярців із російсько-більшовицькими зайдами та фільм «Юрій Горліс-Горський» про автора документального роману «Холодний Яр». Закладено перший камінь фундаменту «Музею Холодного Яру».

Окремі ЗМІ озвучили цифру учасників у п’ять тисяч. Як свідку і учаснику перелічених дійств така арифметика видається трохи заниженою. Людей було дуже багато! Але, як би там не було, тішить інше. Відбувається становлення громадянського суспільства. Попри антиукраїнську діяльність влади проросійських посіпак, все ж формується національна ідентичність, зокрема все більше люду долучається до справжніх, не сфальшованих комуністами сторінок української історії. Окрім замовлених деякими політичними партіями патріотичного і націонал-демократичного спрямування автобусів, можна було спостерігати сотні приватних авто, на яких за свій кошт добирались прості громадяни, для яких Україна – це не партпіар і не порожній звук, а патріотичні гасла – не спосіб потрапити до парламенту чи інших органів влади! Тисячі молодих, щирих облич! Вони у Холодному Яру не за покликом політиків, вони самоорганізувались через популярну соціальну інтернет-мережу «Фейсбук». І це є ще один приклад становлення громадянського суспільства.

У серцях справжніх патріотів ніколи не згасне пам'ять про тих, хто пішов у вічність, борючись за рідну землю, за свою сім'ю, за право називатись українцем, за щастя бачити свою державу вільною і незалежною.
Слава Україні!

Ігор Домбровський

Ірпінська міська організація ВО «Свобода»

Іноді так трапляється, що природа вкладає
мужнє та благородне серце в слабкі груди.
Нерідко ці груди – груди жінки .
Для формування Нації та розвитку Української державності, дуже важливо як формується світогляд громадян та вшановуються національні Герої. Тому не можу не відзначити знакову подію лютого, коли напередодні весни, в очікуванні пробудження та відродження всього живого, ми мусимо згадати про Свято Героїнь.

Зродилося це свято в п’ятдесятих роках ХХ ст. у діаспорі, коли ввесь світ сколихнула звістка про повстання українських політв’язнів у таборах Норильська, Воркути, Кінгіру. Найбільш вражаючою у цих подіях була участь у повстанні українських жінок, які, одягнувши вишиванки, беззбройні, з високо піднятими головами і палаючими серцями, щільними рядами виступили перед радянські танки, котрі були направлені на придушення повстання в’язнів. Жінки виступили, намагаючись захистити повсталих від розправи. Думалося: на беззбройних жінок танки не підуть… Проте танки, послані нелюдами, не зупинилися, сунули вперед, і під їхніми гусеницями змовкала українська пісня, обривалися життя сотень кращих дочок України…

Отоді й виникла думка започаткувати свято для вшанування українських героїнь, якими споконвіків така багата українська земля. Від 1950 року це свято відзначалося в діаспорі, адже в Україні тоді годі було думати про відзначення таких подій.
З 1993 року Свято Героїнь утверджується в Україні.

Але чи достатньо ми знаємо про це свято?

Україна, як жодна інша країна, наповнена проявами саме жіночого героїзму.
Жінка по природі своїй — сотворіння делікатне, ніжне, фізично досить слабке. Кожен геройський вчинок коштує їй багато більше, як чоловікові. І все ж упродовж усієї нашої історії ми маємо подиву гідні приклади жіночого героїзму. У всі важкі для нашої землі часи жінки мужньо вставали поруч із чоловіками, твердо протистояли ударам ворогів чи стихій, своїм незбагненним героїзмом надихали на високі подвиги і чоловіків, оберігали їх від зневіри та занепаду духу через послані долею поразки.

Чому ж саме лютий вибрано для цього свята? Кілька об’єктивних факторів підказали такий вибір. Адже у цьому місяці народилася одна із найталановитіших і наймужніших дочок України – Леся Українка – жінка, яка продемонструвала надлюдську силу в протистоянні немилосердній недузі, усвідомлюючи свою приреченість, вона не лише не впадала у відчай сама, а палким словом кликала до мужності і подвигів здорових та сильних.

І саме у цьому місяці завершили своє земне життя славні українські патріотки Ольга Басараб, Олена Теліга, Наталка Винників, Дарія Гнатківська, Олена Антонів, Марія Лаврів, Наталія Шухевич та ін.
А ще 9 лютого 1893 року народилася легендарна героїня визвольних змагань 1914-1920 рр. – Гандзя Дмитерко.
З другого боку, є певна символічність у тому, щоб напередодні весни, коли вся природа жде пробудження і відродження, звернутися до образів жінок, котрі здатні надихнути, принести віру і надію.

Отож у ці лютневі дні звертаємо свої погляди до світлих образів українських героїнь, яких було немало в усі часи і на всіх теренах України. Згадуючи їх, вивчаючи та вшановуючи їхні приклади служіння Україні, ми сіятимемо в душі молодого покоління зерна справжнього патріотизму, здатні прорости бажанням такого ж гідного служіння своєму народові.
Відзначаючи це свято, ми маємо побожно згадати і вшанувати пам’ять кращих дочок України, глибше осмислити зразки героїзму, якими така багата українська історія, та вибрати для себе благодатні орієнтири на своєму шляху.

Тож закликаю всіх спільно шанувати й відзначати Свято Українських Героїнь!

Слава Україні — Героям слава!!!

Іван Горич.

Нас багато, та іноді кожному з нас не вистачає дружнього плеча.
Ми хочемо бути почутими однодумцями, та не знаємо де вони є.
У нас є ідеї які можуть принести користь всій Громаді,
Але з ким цими ідеями поділитись?

Нас багато, та з бюрократією і протизаконними діями влади
Кожен із нас один на один.
За нашу сьогоденну байдужість щодо злочинів та помилок влади,
Наші нащадки розрахуються свої благополуччям.

Нас багато, але в суспільстві ми самотні.
З нами не рахуються, нас тільки використовують.
В їхніх руках всі гілки влади.
Силові структури захищають їх від власного народу.

Але нас багато. Ми повинні примусити їх поважати нас.
Ми повинні домогтися змін!

Домбровський Ігор.

P.S. написано під впливом емоцій та почуттів після так званих «громадських слухань» в клубі Коцюбинської селищної ради 28 лютого 2011 року, де вкотре Коцюбинська влада, та «свої» депутати, «витерли ноги» об Коцюбинську Громаду, під аплодисменти самих же постраждалих. Нонсенс.

«Примусити розсудливих людей, повірити що ти є не
тим, ким є насправді, в більшості випадків, важче
ніж стати насправді тим ким бажаєш видаватися.»

Мені завжди було шкода українських чиновників високого рангу, позаяк, саме високий ранг «слуг народу» позбавляє їх можливості почути власних роботодавців, в так би мовити, натуральному, природному середовищі. Ну наприклад в електричці, метро, маршрутці. Бо де ще можна так близько пізнати та почути власний народ як не в тісних тамбурах громадського транспорту? Може саме тому ми і живемо неначе на різних планетах, та спілкуємося різною мовою, маю на увазі не літературно, а на рівні сприйняття та розуміння один одного.

А от мені, нещодавно, пощастило почути живу народну полеміку щирого українського виборця. В минулі вихідні в тамбурі електрички двоє пересічних громадян, аж до хрипоти в голосі сперечались про шляхетне походження Януковича. Очевидно полеміка почалась ще за довго до моменту мого випадкового приєднання до учасників цієї розмови, бо навколо лідерів встигли сформуватися немалі «групи підтримки». Полеміка іноді зачіпала достатньо високі матерії даного питання, та велась у «підвищеному тоні», але не залишила байдужими майже нікого з оточуючих пасажирів.
Це і не дивно, адже останнім часом процеси «відбілювання» посадових осіб набирають дійсно масовий характер. Цим не гребують а ні президенти, а ні «царьки» місцевого розливу.

Що ж криється за дійсно несподіваним «прозрінням» оточення Януковича при черговому коригуванні його родинної лінії?
Спробуємо розібратись.
Читати далі

Якщо раніше і були якісь сумніви, то зараз я вже точно знаю чому так порівняно легко було прийнято Закон «Про доступ до публічної інформації», який чинна влада поспішила оголосити ще одним важливим кроком у нашому невпинному поступі до демократії.

Все дуже просто – і цей Закон, як і багато інших, ніхто не збирається виконувати. В чому я і пересвідчився особисто.
Користуючись своїм правом депутата, я скерував запит(вх.№418/01-12 від 28.01.2011 р.) на ім’я голови Ірпінської міської ради пана Скаржинського з проханням надати інформацію про кількість земельних ділянок, які з липня 2007 року було передано членам громади в межах безоплатної приватизації, передбаченої законодавством, та кількість мешканців, які стоять в черзі на приватизацію землі.

Відповідь перевершила будь які норми цинізму і здорового глузду. Якщо коротко, то вона зводилася до того, що в міській раді немає такої інформації, а якщо мені цікаво, то я маю право піти в архів місцевого представництва Держкомзему і копирсатися там скільки мені заманеться.

Ось такої! Міська земля роздається пачками. Столітні сосни вирубуються, а на їх місці, як гриби у чорнобильській зоні, ростуть багатоповерхівки, а в міській раді жодної інформації. То дуже раджу панові міському голові поцікавитись Коцюбинським лісовим «дерибаном», або навідатися на вулицю Маркса, чи повернути голову праворуч на виїзді з Ірпеня біля військового госпіталю, де знищено сотні дерев під багатоповерхову забудову на нашій з вами землі.
На землі, 10 соток якої Закон гарантує кожному мешканцю Приірпіння. Але в нас, як і по всій країні Закон неначе дишло – комусь десятки гектарів, а комусь відписка – немає жодної можливості задовольнити ваше Конституційне право.

Якщо хочете можете записатися в чергу і чекати, доки вам безкоштовно не видадуть належну вам ділянку на …, ірпінському кладовищі?

У передвиборчій програмі ВО «Свобода», від якої я балотувався у депутати Ірпінської міської ради, одним з пунктів було наведення порядку у питаннях приватизації землі. В результаті фальсифікації волі народу, до ради потрапив лише один представник «Свободи», хоча мало було бути, щонайменше, три.

Погодьтеся, одному дуже важко чогось добитися у тотально корумпованому середовищі ірпінської влади. Але я не опускаю рук. Запевняю Громаду, що я буду добиватися достовірної інформації про те кому і за що роздали нашу землю. Не вийшло через запит – звернуся до суду. І через суд буду вимагати її повернення Громаді.

Богдан Мельничук
Депутат Ірпінської міської ради
Від ВО «Свобода»

Сьогодні на пошту редакції прийшов лист про чергову сесію Ірпінської міської ради.
Ось копія того листа. Вся орфографія та стилістика автора збережена!
прочитати лист

Депутат селищної ради Коцюбинського Володимир Жарков та його команда отримали у власність ділянки в скандальному лісі під Коцюбинським.
Таємниці слідства – хто став власником лісу – розкрили нотаріуси.
Щоб відтягнути голоси  у захисників лісу, які вже ведуть дворічну боротьбу, Володимир Жарков став технічним кандидатом задля перемоги місцевого селищного голови – Вадима Садовського.
Електорат, ошуканий Вадимом Садовським та псевдогромадськими слуханнями, вірить, що отримає ділянки в лісі, які вже роздерибанили між собою депутати селищної ради та підставні особи Дніпропетровської області, піде й проголосує за злочинну владу в надії отримати землю.
«Це типова технологія. Вони намагаються створити технічних кандидатів, щоб у справжніх борців за ліс та людей, які роками щось робили для селища, відтягнути голоси”, – аналізує ситуацію в селищі експерт Інституту політичної освіти Олександр Солонтай.Щоб бути більш переконливим, Володимир Жарков поширює селищем газету, тиражем 10 тисяч примірників.
»На мою думку, не так важливо, кому належить ліс – Києву чи Коцюбинському. Головне, що ліс має бути лісом. Не чиєюсь присадибною ділянкою чи городом, а віковічним лісом, легенями усієї Київської області”, – заявляє він на шпальтах своєї газети «Рідне Коцюбинське”.

Так ідейний натхненник й друг Жаркова, Андрій Старовойт, зрубав ліс і вже будується


До редакції „Української правди. Київ” потрапив список нових власників лісу. Читати далі

В четвер 30-го вересня 2010 року о 14-й годині в приміщенні Будинку культури (великий зал) відбудеться святковий концерт, присвячений Дню працівників освіти.
 
Запрошуються всі бажаючі.


Виконком селищної ради.